- рослини - різноманітними механічними тканинами;
- тварини – твердим або гідростатичним скелетом.
Всі мешканці повітряного середовища тісно пов’язані з поверхнею землі, яка служить їм для прикріплення і опори, тому що життя у завислому стані в повітрі неможливе.
Наземно-повітряне середовище було освоєно в ході еволюції значно пізніше, ніж водне. Життя на суші вимагало таких пристосувань, які виявились можливими лише при досить високому рівні організації організмів. Наземно-повітряне середовище набагато складніше для життя, ніж водне. Тіла живих організмів оточені повітрям – газоподібним середовищем з низькою густиною, високим вмістом кисню і малою кількістю водяної пари. Це надзвичайно змінює умови дихання, водообміну та переміщення живих істот.
Мешканці повітряного середовища повинні мати власну опорну систему, яка підтримує тіло:
- рослини - різноманітними механічними тканинами;
- тварини – твердим або гідростатичним скелетом.
Всі мешканці повітряного середовища тісно пов’язані з поверхнею землі, яка служить їм для прикріплення і опори, тому що життя у завислому стані в повітрі неможливе.
Мала піднімальна сила повітря визначає максимальну масу і розміри наземних організмів. На поверхні найкрупніші тварини менші,ніж гіганти водного середовища. Ссавець розміром із сучасного кита не міг би існувати на суші, оскільки його розчавила б власна маса.
Мала густина повітря зумовлює низьку опірність щодо переміщення. Тому численні наземні тварини використали в ході еволюції екологічні переваги цієї властивості повітряного середовища, набувши здатності літати. До активного польоту здатні 75% видів усіх наземних тварин, переважно комахи та птахи. Літають наземні тварини в основному з допомогою мускульних зусиль і планувати за рахунок повітряних течій.
Завдяки рухливості повітря, вертикальним та горизонтальним переміщенням повітряних мас у нижніх шарах атмосфери можливий пасивний політ ряду організмів. У багатьох видів саме тому розвинена анемохорія – розселення з допомогою повітряних течій. Анемохорія характерна для спор, насіння, плодів, цист найпростіших, дрібних комах, павуків… Організми, які пасивно переносяться потоками повітря, дістали назву аеропланктону. Спеціальні адаптації для пасивного польоту – дуже малі розміри тіла, збільшення його площі за рахунок виростів, сильного розчленування, великої відносної поверхні крил, використання павутини, крилаті вирости насіння, повітряні вирости пилкових зерен…
У розселенні мікроорганізмів, тварин і рослин головну роль відіграють вертикальні конвекційні потоки повітря і слабкі вітри. На багатьох океанічних островах переважають безкрилі комахи, оскільки їх зносить вітром у воду, коли вони намагаються піднятися. Вітри посилюють віддачу організмами вологи і тепла. При вітрі легше переноситься спека і важче морози, швидше настає висушення й охолодження тіла.
Всі наземні організми існують в умовах порівняно низького тиску, зумовленого малою густиною повітря. В нормі він дорівнює 760 мм ртутного стовпчика. Із збільшенням висоти над рівнем моря тиск зменшується, а низький тиск обмежує поширення видів у горах. Зниження тиску спричиняє зменшення забезпеченості киснем і зневодненням тварин за рахунок збільшення частоти дихання.
Крім фізичних властивостей повітряного середовища, для існування наземних організмів надзвичайно важливі його хімічні особливості. Газовий склад повітря у приземному шарі атмосфери досить однорідний щодо вмісту головних компонентів. Але різні домішки газоподібних, краплиннорідких і твердих пилових часток, що потрапляють в атмосферу, мають суттєве екологічне значення.
Кисень, через постійно високий вміст у повітрі не є фактором, який лімітує життя в наземному середовищі. Вміст вуглекислого газу може змінюватися в окремих ділянках приземного шару повітря у досить значних межах. Закономірними є добові зміни вмісту вуглекислоти у приземних шарах, пов’язані з фотосинтезом і сезонні, зумовлені змінами інтенсивності дихання живих організмів. Низький вміст вуглекислого газу гальмує процес фотосинтезу. Азот повітря для більшості представників наземно-повітряного середовища є інертним газом, але бульбочкові бактерії, синьо-зелені водорості … мають здатність зв’язувати його і вводити у біологічний кругообіг. Місцеві домішки, що надходять у повітря, також можуть суттєво впливати на живі організми.
Дефіцит вологи – одна з найсуттєвіших особливостей наземно-повітряного середовища. Режими вологості середовища на суші дуже різноманітні. Добовий і сезонний вміст водяної пари в атмосфері досить великий. Водозабезпечення наземних організмів залежить також від режиму опадів, наявності водойм, запасів грунтової вологи… .
Температурні коливання мають у наземно-повітряному середовищі великий розмах. У більшості районів суші добові й річні амплітуди температур становлять десятки градусів.
Стійкість до температурних змін середовища у наземних мешканців дуже різна, залежно від того, в якій місцевості протікає їхнє життя.
Мешканці повітряного середовища повинні мати власну опорну систему, яка підтримує тіло:
- рослини - різноманітними механічними тканинами;
- тварини – твердим або гідростатичним скелетом.
Всі мешканці повітряного середовища тісно пов’язані з поверхнею землі, яка служить їм для прикріплення і опори, тому що життя у завислому стані в повітрі неможливе.
Мала піднімальна сила повітря визначає максимальну масу і розміри наземних організмів. На поверхні найкрупніші тварини менші,ніж гіганти водного середовища. Ссавець розміром із сучасного кита не міг би існувати на суші, оскільки його розчавила б власна маса.
Мала густина повітря зумовлює низьку опірність щодо переміщення. Тому численні наземні тварини використали в ході еволюції екологічні переваги цієї властивості повітряного середовища, набувши здатності літати. До активного польоту здатні 75% видів усіх наземних тварин, переважно комахи та птахи. Літають наземні тварини в основному з допомогою мускульних зусиль і планувати за рахунок повітряних течій.
Завдяки рухливості повітря, вертикальним та горизонтальним переміщенням повітряних мас у нижніх шарах атмосфери можливий пасивний політ ряду організмів. У багатьох видів саме тому розвинена анемохорія – розселення з допомогою повітряних течій. Анемохорія характерна для спор, насіння, плодів, цист найпростіших, дрібних комах, павуків… Організми, які пасивно переносяться потоками повітря, дістали назву аеропланктону. Спеціальні адаптації для пасивного польоту – дуже малі розміри тіла, збільшення його площі за рахунок виростів, сильного розчленування, великої відносної поверхні крил, використання павутини, крилаті вирости насіння, повітряні вирости пилкових зерен…
У розселенні мікроорганізмів, тварин і рослин головну роль відіграють вертикальні конвекційні потоки повітря і слабкі вітри. На багатьох океанічних островах переважають безкрилі комахи, оскільки їх зносить вітром у воду, коли вони намагаються піднятися. Вітри посилюють віддачу організмами вологи і тепла. При вітрі легше переноситься спека і важче морози, швидше настає висушення й охолодження тіла.
Всі наземні організми існують в умовах порівняно низького тиску, зумовленого малою густиною повітря. В нормі він дорівнює 760 мм ртутного стовпчика. Із збільшенням висоти над рівнем моря тиск зменшується, а низький тиск обмежує поширення видів у горах. Зниження тиску спричиняє зменшення забезпеченості киснем і зневодненням тварин за рахунок збільшення частоти дихання.
Крім фізичних властивостей повітряного середовища, для існування наземних організмів надзвичайно важливі його хімічні особливості. Газовий склад повітря у приземному шарі атмосфери досить однорідний щодо вмісту головних компонентів. Але різні домішки газоподібних, краплиннорідких і твердих пилових часток, що потрапляють в атмосферу, мають суттєве екологічне значення.
Кисень, через постійно високий вміст у повітрі не є фактором, який лімітує життя в наземному середовищі. Вміст вуглекислого газу може змінюватися в окремих ділянках приземного шару повітря у досить значних межах. Закономірними є добові зміни вмісту вуглекислоти у приземних шарах, пов’язані з фотосинтезом і сезонні, зумовлені змінами інтенсивності дихання живих організмів. Низький вміст вуглекислого газу гальмує процес фотосинтезу. Азот повітря для більшості представників наземно-повітряного середовища є інертним газом, але бульбочкові бактерії, синьо-зелені водорості … мають здатність зв’язувати його і вводити у біологічний кругообіг. Місцеві домішки, що надходять у повітря, також можуть суттєво впливати на живі організми.
Дефіцит вологи – одна з найсуттєвіших особливостей наземно-повітряного середовища. Режими вологості середовища на суші дуже різноманітні. Добовий і сезонний вміст водяної пари в атмосфері досить великий. Водозабезпечення наземних організмів залежить також від режиму опадів, наявності водойм, запасів грунтової вологи… .
Температурні коливання мають у наземно-повітряному середовищі великий розмах. У більшості районів суші добові й річні амплітуди температур становлять десятки градусів.
Стійкість до температурних змін середовища у наземних мешканців дуже різна, залежно від того, в якій місцевості протікає їхнє життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар