- сплющеність тіла, його подовження, розвиток численних виростів або щетинок, що збільшує тертя об воду;
- зменшення щільності за рахунок редукції скелету;
- накопичення в тілі жирів, бульбашок газу.
Планктонні організми не можуть долати течії і тому переносяться нею на великі відстані, хоча більшість із них здатні до активного плавання. Численні види зоопланктону здатні до вертикальних міграцій у товщі води на десятки і сотні метрів.
Особливий різновид планктону становить екологічна група – нейстон – мешканці поверхневої плівки на межі з повітряним середовищем.
Тварин, які здатні до швидкого плавання і долання сили течій, об’єднують в екологічну групу – нектон. Це риби, кальмари, дельфіни.
Дихання гідробіонтів здійснюється крізь поверхню всього тіла або через спеціалізовані органи. Серед водних мешканців багато видів, здатних переносити широкі коливання вмісту кисню у воді. У деяких видів спостерігається комбінування водного і повітряного дихання. Нестача кисню у воді призводить до катастрофічних явищ – заморів.
Ми знаємо, що для наземних організмів дуже важливим є забезпечення водою, а для гідробіонтів суттєвим є підтримання певної кількості води у тілі при її надмірній кількості в навколишньому середовищі. Зайва кількість води в клітинах призводить до зміни в них осмотичного тиску і порушення важливих життєвих функцій.
Температурний режим водойм значно стійкіший, ніж на суходолі. У зв’язку з цим серед гідробіонтів поширена стенотермність.
Світла у воді значно менше, ніж у повітрі. Із збільшенням глибини відбувається швидке зменшення кількості світла із-за поглинання його водою. Промені з різною довжиною хвилі поглинаються неоднаково: червоні зникають уже недалеко від поверхні, а синьо-зелені проникають значно глибше. Сутінки, які густішають з глибиною, в океані мають спочатку зелений, потім голубий, а далі синій і синьо-фіолетовий кольори, які переходять у цілковиту темряву. З глибиною змінюються і водорості: зелені, бурі, червоні. Забарвлення тварин також змінюється закономірно. Поверхневі тварини різнобарвні, а глибинні не мають пігментів.
Життя в постійних сутінках або в темряві надзвичайно обмежує можливості зорової орієнтації гідробіонтів. У зв’язку із швидким згасанням світлових променів у воді навіть тварини з добре розвиненими органами зору орієнтуються з їх допомогою лише на близькій відстані.
Звук поширюється у воді швидше, ніж у повітрі. Орієнтація на звук розвинена у гідробіонтів краще, ніж зорова. Ряд видів уловлює коливання навіть дуже низької частоти (інфразвуки), що виникають при зміні хвиль і тому заздалегідь опускаються перед штормом з поверхневих шарів у більш глибокі. Численні мешканці водойм – ссавці, риби, молюски, ракоподібні – самі видають певні звуки. Ракоподібні здійснюють це тертям одна об одну різних частин тіла; риби – за допомогою плавального міхура, горлових зубів, щелеп, грудних плавців. Звукова сигналізація служить частіше для внутрішньовидових відносин. Вона особливо розвинена у мешканців каламутних вод та великих глибин.
Ряд гідробіонтів відшукує їжу й орієнтується за допомогою ехолокації – сприйняття відбитих звукових хвиль, наприклад китоподібні.
Орієнтацією на глибині служить сприймання гідростатичного тиску. Він здійснюється за допомогою статоцистів, газових камер. Але найдавніший спосіб орієнтації, властивий всім водяним тваринам – сприйняття хімізму середовища. Хеморецептори багатьох гідробіонтів надзвичайно чутливі. При тисячокілометрових міграціях риби орієнтуються саме по запахах, з дивовижною точністю знаходячи місця нересту чи нагулу.
Багатьом гідробіонтам властивий особливий характер живлення – відціджування або осаджування завислих у воді часточок органічного походження і численних дрібних організмів. Такий спосіб живлення не супроводжується великими затратами енергії і характерний для сидячих голкошкірих, пластинчастозябрових молюсків, поліхет, асцидій, планктонних рачків… зате ці організми є фільтраторами, що очищають водойми.
Наприклад, мідії, що живуть на площі в 1 кв.м, можуть проганяти через мантійну порожнину до 200-300 куб.м води протягом однієї доби.
Після сильних дощів, танення снігів утворюється багато тимчасових і неглибоких водойм. Але в них, незважаючи на коротке існування, оселяються різноманітні гідробіонти. Загальними особливостями мешканців таких пересихаючих водоймищ - це здатність давати за короткі строки численне потомство і переносити тривалі періоди без води. Інколи ці організми переходять у стан пониженої життєздатності – гіпобіозу. Це щитні, гіллястовусі раки, планарії, малощетинкові черви, молюски і, навіть, деякі дводишні риби. Інші види утворюють цисти, які витримують посуху. Але деяким дрібним мешканцям водойм, які пересихають, властива унікальна здатність висихати до стану плівки, а при зволоженні поновлювати ріст і розвиток.
Таким чином, водні організми, щоб витримувати зміни водного середовища мають різноманітні специфічні пристосування.
- зменшення щільності за рахунок редукції скелету;
- накопичення в тілі жирів, бульбашок газу.
Планктонні організми не можуть долати течії і тому переносяться нею на великі відстані, хоча більшість із них здатні до активного плавання. Численні види зоопланктону здатні до вертикальних міграцій у товщі води на десятки і сотні метрів.
Особливий різновид планктону становить екологічна група – нейстон – мешканці поверхневої плівки на межі з повітряним середовищем.
Тварин, які здатні до швидкого плавання і долання сили течій, об’єднують в екологічну групу – нектон. Це риби, кальмари, дельфіни.
Дихання гідробіонтів здійснюється крізь поверхню всього тіла або через спеціалізовані органи. Серед водних мешканців багато видів, здатних переносити широкі коливання вмісту кисню у воді. У деяких видів спостерігається комбінування водного і повітряного дихання. Нестача кисню у воді призводить до катастрофічних явищ – заморів.
Ми знаємо, що для наземних організмів дуже важливим є забезпечення водою, а для гідробіонтів суттєвим є підтримання певної кількості води у тілі при її надмірній кількості в навколишньому середовищі. Зайва кількість води в клітинах призводить до зміни в них осмотичного тиску і порушення важливих життєвих функцій.
Температурний режим водойм значно стійкіший, ніж на суходолі. У зв’язку з цим серед гідробіонтів поширена стенотермність.
Світла у воді значно менше, ніж у повітрі. Із збільшенням глибини відбувається швидке зменшення кількості світла із-за поглинання його водою. Промені з різною довжиною хвилі поглинаються неоднаково: червоні зникають уже недалеко від поверхні, а синьо-зелені проникають значно глибше. Сутінки, які густішають з глибиною, в океані мають спочатку зелений, потім голубий, а далі синій і синьо-фіолетовий кольори, які переходять у цілковиту темряву. З глибиною змінюються і водорості: зелені, бурі, червоні. Забарвлення тварин також змінюється закономірно. Поверхневі тварини різнобарвні, а глибинні не мають пігментів.Життя в постійних сутінках або в темряві надзвичайно обмежує можливості зорової орієнтації гідробіонтів. У зв’язку із швидким згасанням світлових променів у воді навіть тварини з добре розвиненими органами зору орієнтуються з їх допомогою лише на близькій відстані.
Звук поширюється у воді швидше, ніж у повітрі. Орієнтація на звук розвинена у гідробіонтів краще, ніж зорова. Ряд видів уловлює коливання навіть дуже низької частоти (інфразвуки), що виникають при зміні хвиль і тому заздалегідь опускаються перед штормом з поверхневих шарів у більш глибокі. Численні мешканці водойм – ссавці, риби, молюски, ракоподібні – самі видають певні звуки. Ракоподібні здійснюють це тертям одна об одну різних частин тіла; риби – за допомогою плавального міхура, горлових зубів, щелеп, грудних плавців. Звукова сигналізація служить частіше для внутрішньовидових відносин. Вона особливо розвинена у мешканців каламутних вод та великих глибин.
Ряд гідробіонтів відшукує їжу й орієнтується за допомогою ехолокації – сприйняття відбитих звукових хвиль, наприклад китоподібні.
Орієнтацією на глибині служить сприймання гідростатичного тиску. Він здійснюється за допомогою статоцистів, газових камер. Але найдавніший спосіб орієнтації, властивий всім водяним тваринам – сприйняття хімізму середовища. Хеморецептори багатьох гідробіонтів надзвичайно чутливі. При тисячокілометрових міграціях риби орієнтуються саме по запахах, з дивовижною точністю знаходячи місця нересту чи нагулу.
Багатьом гідробіонтам властивий особливий характер живлення – відціджування або осаджування завислих у воді часточок органічного походження і численних дрібних організмів. Такий спосіб живлення не супроводжується великими затратами енергії і характерний для сидячих голкошкірих, пластинчастозябрових молюсків, поліхет, асцидій, планктонних рачків… зате ці організми є фільтраторами, що очищають водойми.
Наприклад, мідії, що живуть на площі в 1 кв.м, можуть проганяти через мантійну порожнину до 200-300 куб.м води протягом однієї доби.Після сильних дощів, танення снігів утворюється багато тимчасових і неглибоких водойм. Але в них, незважаючи на коротке існування, оселяються різноманітні гідробіонти. Загальними особливостями мешканців таких пересихаючих водоймищ - це здатність давати за короткі строки численне потомство і переносити тривалі періоди без води. Інколи ці організми переходять у стан пониженої життєздатності – гіпобіозу. Це щитні, гіллястовусі раки, планарії, малощетинкові черви, молюски і, навіть, деякі дводишні риби. Інші види утворюють цисти, які витримують посуху. Але деяким дрібним мешканцям водойм, які пересихають, властива унікальна здатність висихати до стану плівки, а при зволоженні поновлювати ріст і розвиток.
Таким чином, водні організми, щоб витримувати зміни водного середовища мають різноманітні специфічні пристосування.
Немає коментарів:
Дописати коментар